Перша несправедливість
Текст Артуро Переса-Реверте
Я колись уже казав, а якщо ні, то скажу це зараз, що письменник — це те, що він читає, чим він живе і що він уявляє. Принаймні, це мій випадок. Із цими інгредієнтами (до читання можна зарахувати кіно та його похідні) я пишу романи.
Але книга — це не просто взяв і переписав на листочок спомин з життя. Тому я часто наголошую, що помилково шукати автора саме в його історіях і персонажах, у тому, що вони роблять чи кажуть. Письмо, хороше чи погане, — це вигадка, де справжнє (якщо тільки воно не автобіографічне — і тут ви маєте бути ще більш підозріливими) зазвичай є лише кількома краплями власного життя, змішаними з іншими елементами, розведеними в сюжеті, і все це перероблене в кінцевий результат, який ми знаємо як літературу.
Звісно, є деталі, пов’язані з реальністю: спогади, впливи, відчуття. Вони можуть бути більшою чи меншою мірою змінені в тексті, але їхня основа є автентичною. Саме тут вступає в дію авторський досвід і пам’ять. Зі мною це відбувається так: речі, які були значними для тебе, рано чи пізно виринають на поверхню; те, що сформувало твою точку зору, погляд, згідно якого ти тепер розповідаєш історії. Я подумав про це кілька днів тому, коли читач сказав, що в моїх романах Справедливість — з великої літери, але також і з маленької — ніколи не вдається зобразити правдиво. Бо зазвичай мої герої при нагоді завжди зводять рахунки з кривдниками. Почувши це, я замислився і дійшов висновку, що, можливо, цей читач мав рацію. А потім я згадав донью Мікаелу.
Мені пощастило прожити дитинство і ранню юність у надзвичайному місці: воно називалося Побладо-дель-Вальє-де-Ескомбрерас, там був нафтопереробний завод — він існує й досі, хоча селище давно зникло — а поруч, для його працівників, у 1950-их роках в Іспанії відбувся унікальний соціальний експеримент: працівники різних рівнів, начальники і робітники, жили в одному місці і користувалися одними й тими ж послугами: магазинами, школою, церквою, казино, кінотеатром, транспортом, плавальним басейном, спортивними спорудами. Існували соціальні відмінності у стосунках — як і зараз, — але старші жили разом, поважаючи один одного, і ми, діти, росли разом, гралися разом, бігали зграйками в тих полях, горах і на березі моря, ходили до однієї школи. Тепер, коли ми стали старшими, ті з нас, хто ще живий, згадують це місце як рай: перші ігри, перше кохання, перші пригоди. Перший досвід життя.
Мої три спогади з раннього дитинства дуже чіткі. Перший — це море і його шум. Другий — у віці трьох років, коли в колисці поруч з ліжком моїх батьків магічним чином з’явився непроханий гість — маленький шматочок плоті з великими очима і купою чорного волосся, який скинув мене з посади короля дому. І третій — через рік у дитячому садку, коли я писав свої перші літери олівцем в одному з тих зошитів у клітинку, які ми використовували перед тим, як перейти до каліграфії, з чорнилом, пером і стилусом. Через два-три дні після початку навчального року вчителька донья Мікаела давала нам домашнє завдання, першим з яких була сторінка для письма.
Я мав невелику перевагу, бо ще до вступу до школи мама навчила мене основам, і я відносно вільно володів письмом. Незважаючи на це, я провів добру частину дня і вечора перед сном, виконуючи і переробляючи своє домашнє завдання олівцем і гумкою, сповнений рішучості бути найкращим у класі. А наступного дня, гордий і щасливий, у слюнявчику, з ранцем за плечима, щойно вмитий і причесаний, я пішов до школи рука об руку з мамою і, опинившись у класі, віддав домашнє завдання вчительці.
Минуло шістдесят дев’ять років — мені тоді було чотири — але здається, ніби це сталося вчора. Донья Мікаела подивилася на мою роботу і сказала: «Це не ти написав». І, на мій подив, на моїх очах розірвала сторінку і викинула її в кошик для сміття.
Я чудово пам’ятаю, як мене буквально паралізувало. Я було відкрив рота, але не зміг вимовити жодного слова. Вперше світ падав на мене. Мені було соромно, що мене побачать у сльозах, тому я пішов до своєї парти і стояв там до кінця уроку, опустивши очі.
Моя мама чекала на мене біля виходу і запитала, як там моє домашнє завдання. Я розповів їй, що сталося, і вона, нічого не сказавши, залишила мене з сусідкою та її сином, а сама пішла до вчительки. Я так і не дізнався, про що вони говорили, але з того дня донья Мікаела була добра до мене, вона посадила мене в першому ряду, і я пам’ятаю, що іноді вона гладила мене по голові. Вона приємно пахла, парфумами. Вона була справді хорошим вчителем. Настільки, що я отримав від неї перший важливий урок у своєму житті.
Артуро Перес-Реверте, видання Zenda
26 грудня 2024-го року
Видавництво «Астролябія» готує до друку роман культового іспанського автора Артуро Переса-Реверте «Територія команчів». Це концентрована оповідь про плем’я воєнних репортерів і розмисел про єство війни.
Друковане видання вже сьогодні можна передзамовити на сайті Видавництва «Астролябія» за доброю ціною.
